UIAA – класифікація видів активності в горах

(The Pluralism of Climbing Games)

Додаток №2 до Тірольської декларації, в якому UIAA дає класифікацію видів активності в горах. Сучасне розуміння сходження (climbing) включає в себе широкий спектр видів діяльності, від походів або боулдерінгу до скелелазіння і альпінізму.   Наша мета – зберегти плюралізм стилів сходжень, залишаючи кожному з них його особливу сферу діяльності.

Походи и трекінг (Hiking and trekking)

Походи до гірських притулків, на перевали і вершини – найбільш поширена форма альпінізму. Багатоденний похід в горах і інших диких місцях, особливо в стороні від популярних маршрутів, часто відносять до трекінгу. Похід перетворюється в технічно більш складну форму, коли для просування доводиться використовувати руки.

Віа ферата (Climbing via ferratas)

Маршрути на крутому скельному рельєфі, обладнані сталевими тросами і залізними сходинками, стають все більш популярними. Місця, до сих пір призначені для технічних скельних сходжень, стали доступними в результаті розвитку інфраструктури та спеціальних систем страхування.

Класичний альпінізм (Classic mountaineering)

В цьому виді, альпініст буде здійснювати сходження по скелям до 3 категорії за складністю по стандартам УІАА, і підніматися по снігу і льоду крутизною до 50 градусів . Типовими цілями в цій категорії сходжень є класичні маршрути на вершини в альпійській зоні.

Скі-альпінізм (Ski mountaineering)

Прихильники цієї форми альпінізму використовують гірські лижі або лижі для скі-туру, щоб підніматися на гори або траверсувати цілі хребти. З причин складності і наявності необхідних навиків, ця дисципліна – одна з самий важких та небезпечних форм альпінізму.

Ієрархія видів лазіння (The Hierarchy of “Climbing Games”)

Система для розподілу по категоріям різноманітних видів лазіння, надана Lito Tejada-Flores, визнана корисною для опису різноманітних течій, які з’явилися в сучасному технічному лазінні. Кожний спеціалізований тип лазіння визначений неформальним, але точним набором правил, сформульованих так, щоб зберегти важким – і, тим самим цікавим, виконуване завдання. Чим більша небезпека, обумовлена присутністю природніх факторів середовища в певному виді лазіння, тим м’якше обмеження у використанні технічного спорядження. Чим менша обєктивна небезпека, тим суворішими стають “правила”.

Боулдерінг

В боулдерінгу долаються важкі ділянки скель (зазвичай без мотузяної страховки), що знаходяться невисоко над землею. Використовуване спорядження зведено до скельних мештів, мішочку з магнезією і матів (креш-педів) для пом’якшення падінь. Боулдерінг практикують як на природних каміннях і скелях, так і на штучних об’єктах.

Лазіння по штучним об’єктам

В даний час більшість горосходжувачів використовують для тренування і розваги штучні стіни, що знаходяться вдома, в залі або на вулиці. Все зростаюча кількість скелелазів займається виключно на штучних стінах. Існують також нові форми, такі, як терапевтичне лазіння та лазіння як мистецтво – подібно танцю або балету.

Крег клаймінг (Crag climbing)

Скельні маршрути довжиною від одного до трьох шнурків називаються крег клайм (crag climb) Через малу довжину маршруту і майже повної відсутності об’єктивної небезпеки, в останні два десятиліття міжнародне визнання в цьому виді лазіння набула етика «вільного лазіння». Вона означає, що маршрут вважається пройденим тільки в тому випадку, якщо для просування під час сходження не використовувалися ніякі пристосування, що встановлюються на рельєф.

Тривалі сходження (довгі маршрути ) (Continuous climbing)

Якщо маршрут сходження довший, ніж три або чотири мотузки, він відноситься до довгих маршрутів.

Бігвол / ШТО лазіння ( Bigwall / aid climbing)

(ШТО – штучні точки опори – заув. пер.)

У цьому виді лазіння, яке початково розвивалося в Йосеміті, його прихильники, користуючись спеціально сконструйованим спорядженням, сходили на стіни, які неможливо було пройти вільним лазінням. Вони намагалися, наскільки могли, зменшити кількість дірок, потрібних для встановлення шлямбурів чи інших засобів просування, щоб залишити мінімум слідів після завершення сходження.

Альпінізм (Alpine climbing)

В альпінізмі спортсмени повинні справлятися не тільки з проблемами, які ставить перед ними безпосередньо лазіння, але і з об’єктивними небезпеками навколишнього середовища, яке в високих горах часто буває ворожим. Оскільки виживання часто залежить не тільки від здатності безпомилково справлятися з технічними проблемами маршруту, але й від швидкості групи, неписані правила альпінізму в класичному варіанті дозволяють використання гаків і закладок в якості ШТО. Однак, починаючи з кінця 60-х років, у великих горах зростало розуміння застосовувати принципи вільного лазіння. На початку нової ери увага була зосереджена на сходженнях в стилі вільного лазіння (free climbing) по маршрутам, які звичайно проходились за допомогою ШТО. Але минуло небагато часу, і з’явилися нові складні маршрути, прокладені відповідно до більш строгих правил. Це були як екстремально сміливі пригодницькі маршрути, так і гедоністичні спортивні. (Гедонізм – філософське вчення про насолоду, як вищу мету життя – заув. пер.)

Важлива частиною альпінізму є проходження льодових маршрутів. Вони варіюються від класичних льодових стін до фантастичних заходів серйозної складності. Вид льодолазіння, який став популярний недавно – сходження по замерзлих водоспадам, льодовим сталактитам і обледенілих скелях. Сучасні мікстові скельно-льодові маршрути іноді вимагають виконання дуже складних рухів на скелях за допомогою кішок і льодових інструментів. Рух проходить по правилам вільного лазіння. Льодові и мікстові маршрути можуть змінюватися від короткого одношнуркового сходження до багатошнуркових сходжень у великих горах, які можуть тривати кілька тижнів.

Пригодницьке лазіння (adventure climbing) і спортивне лазіння (sport climbing)

Термінологія сучасного лазіння робить різницю між стилем пригодницького, або традиційного лазіння (adventure climbing, trad climbing) і стилем спортивного лазіння (sport climbing).

Пригодницьке, або “тред” лазіння характеризується наступними елементами :

• Лазіння оцінюється по рівню напруги фізичних та моральних сил, необхідних для проходження маршруту.
• Сходжувач сам відповідає за те, чи встановлювати йому точку страховки, чи обходитися без неї.
• Помилки, вчинені першим у зв’язці, можуть мати дуже серйозні наслідки.

Спортивне лазіння характеризується наступним чином:

• Лазіння оцінюється по технічній складності пройденого маршруту.
• Переважає кінестетичний елемент (кінестетичне відчуття (від грец. Kineo. – рухаюсь і aisthesis – відчуття) – відчуття руху, положення частин власного тіла і витрачених м’язових зусиль – заув. пер .)
• Шлямбура забезпечують ідеальну страховку.
• Зриви лідера не несуть за собою важких наслідків, якщо сучасна техніка страхування використовується правильно.

Як на скелях, так і на альпійських стінах можуть застосовувати обидва стилі лазіння. Між чистими версіями пригодницького (adventure climbing) і спортивного / плезірного (sport/plaisir climbing – французьке plaisir означає задоволення – заув. .пер.) лазіння існують багаточисленні змішані форми.

Різноманітні стилі лазіння та філософія безпеки відповідають різноманітний потребам сходжувачів. Багатство форм гірського спорту дозволяє великій кількості людей отримати задоволення і реалізувати себе – факт, який ми вітаємо.

Прихильники як спортивного (sport climbing), так і пригодницького (adventure climbing) стилів лазіння, мають право лазити в відповідності зі своїми бажаннями і можливостями.

Наша ціль – зберегти плюралізм стилів сходжень, залишаючи кожному з них його особливу сферу діяльності.

Висотні сходження в альпійському стилі (Super-alpine climbing)

Ця альпіністська дисципліна має на увазі застосування альпійського стилю при сходженнях на 6, 7 і 8-тисячники, які протягом довгого час були об’єктами тільки традиційних експедицій. Альпійський стиль має на увазі відмову від застосування балонного кисню, установки проміжних таборів, попереднього навішування перильних шнурків і сторонньої допомоги.

Експедиції (Expedition climbing)

Склались дві форми експедиції. Перша ставить своїм завданням дати можливість максимальній кількості учасників досягти престижних вершин у високогірних районах по класичному маршруту (normal route). Ймовірність успіху збільшується вільним використання портерів, перильних шнурків і балонного кисню.

На відміну від першої, екстремальна форма експедицій прагне розширити межі технічної складності маршрутів у висотному альпінізмі, застосовуючи саме сучасне спорядження (крім балонного кисню) і допускає провішування перил, установку платформ та закидування спорядження.