Мабуть, жодна тема не викликає таких запеклих суперечок, як необозв’язковість «верху» страхувальної системи в альпінізмі. На жаль, ті, кого це питання цікавить, змушені задовольнятися уривчастими аргументами учасників численних форумних суперечок. Боюся, поки не будуть перекладатися й публікуватися сучасні серйозні «зарубіжні праці», все залишиться як є. Загалом, не висловлюючи особистої думки, напружився й переклав пару статей на цю тему.
Дуже не хотілося б розпочинати чергову «бездонну дискусію», тому пропоную всім зацікавленим просто ознайомитися з перекладом більш-менш сучасних публікацій на цю тему.
Я наводжу посилання на загальнодоступні джерела, щоб будь-хто міг перевірити достовірність інформації…
Частина 1. Італійські дослідження.
«Технічна комісія Центральної школи альпінізму Італійського альпійського клубу.
Страхувальні системи, що використовуються для сходжень.
Коментарі до документального фільму 1997 року. Березень 1998 р.
Переклад з італійської на англійську виконали Фабіо й Тоні Ласентра.
Позиція Центральної школи альпінізму.
Вступ: Розглядаються три різні страхувальні системи
1. Окрема нижня обв’язка.
2. Нижня обв’язка й грудна обв’язка, зблоковані мотузкою.
3. Плаваюче з’єднання нижньої та грудної обв’язки.
Повна система не розглядалася, оскільки застосовується переважно у сфері промислових робіт.
Рис. 1.
a) – нижня обв’язка
b) – жорстке блокування нижньої та грудної обв’язки
c) – плаваюче з’єднання нижньої та грудної обв’язки.
У 60-х роках в УІАА існували розбіжності щодо використання страхувальних систем. Оскільки під час ривків до спини прикладається велике навантаження, було визнано необхідним переносити зусилля ривка на стегнові ремені, щоб знизити навантаження на спину. Досі існують сумніви щодо оптимальності розподілу навантажень на тіло при використанні нижніх обв’язок або комбінованих систем. Більше немає суперечок щодо страхування при русі льодовиком. Під час стінних сходжень у кожної системи є свої переваги й недоліки. Ми спробуємо розповісти про них у коментарях до фільму Говіна Дьюка (Govine Duca). Ця стаття, можливо, доповнить огляд з безпеки УІАА.
2. Випробування, проведені французькою національною школою гірських лиж і альпінізму в Шамоні. (ENSA)
Жан Шарле (Jean-Franch Charlet) провів два види випробувань.
1. Падіння в тріщину на льодовику.
2. Падіння на стіні.
У всіх експериментах застосовувалися манекени, фактор ривка дорівнював 1, велася швидкісна кінозйомка й обчислювалося перевантаження.
Висновки Шарле:
На льодовику:
– При ввʼязуванні страхувальної мотузки в нижню обв’язку легше втримати того, хто зірвався.
– При ввʼязуванні вище (в грудну обв’язку) страхувальника під час ривка перекидає вперед.
– При низькому ввʼязуванні страхувальник при зриві партнера приймає сидячу позицію.
На стіні:
Шарле переконаний у перевагах нижньої обв’язки над комбінованою системою з таких причин: при падінні ногами вниз, якщо блокування грудної й нижньої обв’язки виконано неправильно, використання комбінованої системи може спричинити здавлення грудей і призвести до удушення. При падінні вниз головою в нижній обв’язці людина залишається в тому самому положенні під час ривка. У комбінованій системі тіло розвернеться головою вгору, однак при цьому виникає ефект «батога», який, можливо, достатньо сильний, щоб пошкодити шию. Крім того, різкий переворот головою вгору призведе до сильного зіткнення зі стіною. Шарле не розглядає падіння в горизонтальному положенні, оскільки вважає, що опинитися в такому положенні під час ривка малоймовірно. Він вважає, що підняття ніг ножними петлями нижньої обв’язки під час ривка обмежить небезпечний вигин хребта. Італійці припускають, що ножні петлі нижньої обв’язки достатньо коригують положення тіла під час ривка.
3. Італійські експерименти.
– Моделювання зупинки падіння на льодовику в грудні 1996 року в Пассо Роллє.
Досліди проводилися:
– на горизонтальній ділянці льодовика з вантажем 80 кг
– на випробувальному стенді в Падуї – у березні 1997 року. Страхувальник зупиняв падіння людини масою 80 кг. Випробування проводилися як у нижніх обв’язках, так і в комбінованих страхувальних системах.
– на льодовику масиву Монблан – у липні 1997 року. У в’язці з інтервалом 10 метрів перший у в’язці стрибав у тріщину льодовика.
– імітація падіння на стіні на стенді в Падуї в березні 1997 року. Проводилися з фактором ривка 1 і глибиною падіння 4 метри. Для демонстрації руху тіла та зіткнення зі стіною після падіння на 4 метри використовувалася вертикальна сітка.
– на скельному стадіоні в Арко в березні 1997 року. Здійснювалися падіння на 7 метрів з фактором ривка від 1 до 2. Випробування проводилися для врахування ефекту маятника.
У цих експериментах усі падіння відбувалися зі зміщенням точки зриву від страхувального гака по горизонталі.
4. Експерименти з манекеном у Тулузі.
Використовувався антропоморфний манекен і високошвидкісні зйомки.
Випробовувалися обидва типи страхувальних систем. Здійснювалися ривки з фактором 1.
Для більшої наочності впливів на манекен використовувалося жорсткіше статичне страхування. Зазначимо, що й динамічне страхування набуває більш статичного характеру при сильному терті мотузки об скелю або в карабінах в реальних умовах.
5. Наші міркування щодо типів страхувальних систем.
– Найкраще наші міркування ілюструє відеофільм 1997 року
– Ми не розглядаємо повні системи. Їхні особливості подібні до комбінованих систем. Вони мають високу точку приєднання до страхування й перерозподіляють навантаження на груди та хребет.
– Різні способи блокування комбінованих систем не розглядаються.
Ми використовували зв’язування грудної й нижньої обв’язки вузлом «вісімка».
5.1. Переваги нижніх обв’язок.
– Практичніші для використання з одягом, дають більшу свободу рухів.
– Дехто зауважує, що вага мотузки більш відчутна в комбінованих системах.
Якщо мотузка не зафіксована в грудній обв’язці, через ефект поліспаста на плечі діє сила, більша за саму лише вагу мотузки.
Переваги комбінованих систем.
– Немає потреби туго стягувати систему, навіть якщо враховувати падіння вниз головою.
– Більше точок навішування для спорядження.
Пам’ятайте: не можна виключати ризик вислизнути зі слабко затягнутої одиночної нижньої обв’язки!
5.2. Випробування на льодовиках. Утримання партнера, що впав у тріщину.
Єдина перевага комбінованої системи — при низькому приєднанні страхування тому, хто впав у тріщину, висіти важче й болісніше, але оскільки важливіше зупинити падіння, особливо з рюкзаком, низька точка приєднання страхування краща.
Переваги нижньої обв’язки показано експериментами Шарле на снігу й осипах. З високою точкою приєднання страхування до системи страхувальника перекидає вперед. При використанні нижньої обв’язки страхувальник злегка присідає й зберігає стійке положення ногами вперед. Зусилля ривка одразу передається м’язам ніг, що дає впевненішу зупинку падіння. У комбінованій системі ривок має гаситися більше м’язами спини, що змушує зробити кілька кроків уперед для збереження рівноваги.
Рис. 2
Використання затискного вузла як амортизатора між мотузкою та нижньою обв’язкою.
Утримання в руці мотузки для зниження навантаження на страхувальну систему видається кращим рішенням. Це дає змогу страхувальнику підготуватися до ривка. Утримання мотузки рукою ефективніше, ніж вузлом прусика (Рис. 3). Рука в цьому випадку добре амортизує ривок.
Рис. 3
5.3. Падіння з вертикальної стіни.
Ми дослідили три ситуації (у момент натягу мотузки).
– падіння головою вгору
– падіння головою вниз
– падіння в горизонтальному положенні
Зауваження: оскільки падіння відбувалося вздовж вертикальної стіни, внаслідок натягу мотузки відбувалося зіткнення зі стіною.
5.3.1. Падіння головою вгору
У нижній обв’язці:
На малюнках 4 можна бачити дві типові ситуації. Як правило, тіло зберігає вертикальну орієнтацію, тим більше що зазвичай верхня частина тулуба легша. У цьому положенні легко дотягнутися до мотузки.
Рис. 4А. Падіння головою вгору. Зазвичай людина, що падає, тримається за мотузку. Коли після ривка натяг мотузки слабшає, можна пересунути одну руку вище, зайнявши стійкіше положення.
Рис. 4Б
З продемонстрованого фільму видно, що якщо руки були високо підняті, тіло перекидається назад (Рис. 4Б). У цьому випадку тіло приймає положення головою вгору лише після повної зупинки падіння. При цьому коливання тіла наприкінці ривка при використанні комбінованих систем менш сильні й швидше припиняються порівняно з іншими системами, що підтверджується каскадерами, які використовують цей тип страхувальних систем.
Падіння в комбінованих системах. Цей випадок не показаний на малюнках, оскільки реакція тіла легко передбачувана. Вважаємо, що в цьому випадку комбінована система є кращою, оскільки краще розподіляє зусилля ривка на тіло й утримує тіло у вертикальному положенні, навіть якщо людина втратила свідомість, що неможливо в одній нижній обв’язці. Було відзначено кілька випадків ефекту «рогатки», але кількість цих випадків незначна. Зіткнення тіла зі стіною не сильніше, ніж при використанні одиночної нижньої обв’язки.
5.3.2. Падіння головою вниз
Зауваження: цей випадок більш імовірний на сходженнях у великих горах.
У нижній обв’язці: ці випадки показано на рис. 5. Якщо тіло перебуває у вертикальному положенні (Рис. 5А), положення головою вниз зберігається. При цьому відбувається зіткнення спини та голови зі стіною.
Рис. 5А
Якщо тіло під час падіння лише трохи відхиляється назад, після зупинки падіння воно займає нормальне положення (Рис. 5Б).
Рис. 5Б
Комбінована система. Цей випадок показано на Рис. 6
Рис. 6
У цьому випадку при перевороті головою вгору виникає сильне обертання, яке може спричинити травму шиї. Це було продемонстровано на випробуваннях і підтверджено випробувачами. Наскільки це небезпечно — невідомо, оскільки всі випробувачі користувалися захистом шиї для запобігання травмам. Візуально прискорення було меншим, ніж у французьких випробуваннях на манекенах із використанням статичного страхування.
Твердження про можливість пошкодження шиї здається слушним, але статистично це не підтверджено. На випробуваннях у Франції було отримано дуже точні значення перевантажень, які, однак, не досягають небезпечної величини.
При русі до стіни можливо вдаритися головою об стіну. Це сильніше проявляється для комбінованих систем, ніж для нижніх обв’язок, через більші прискорення при перевороті головою вгору під час руху до стіни.
5.3.3. Падіння в горизонтальному положенні.
Було проведено мало випробувань у цьому положенні через високий ризик травми добровольців. У двох випробуваннях із нижньою обв’язкою при падінні в горизонтальному положенні спостерігався явний прогин спини назад, хоча він був послаблений через підіймання стегон ножними обхватами нижньої обв’язки. (Рис. 7). Випробувачі скаржилися на біль, що відчувався після ривка. Випробувань у комбінованих системах не проводилося, але можна припустити, що навантаження такого ж роду будуть прикладені до шиї людини.
Рис. 7
5.3.4. Падіння з рюкзаком.
Цей тест не проводився, оскільки не знайшлося добровольців.
Ніхто не заперечував переваг комбінованої системи за цих обставин.
5.3.5. Зависання альпініста, що втратив свідомість.
Очевидні переваги комбінованої системи не потребують коментарів.
6. Як ми й казали, однозначних висновків немає, це лише об’єктивний огляд досліджень і міркувань. Ці досліди не можуть доповнити дані про падіння в горизонтальному положенні (у момент ривка) з рюкзаком і без нього. Відомі лише дані про загиблих Німецького союзу альпіністів (з приватного листа Пітера Шуберта). Зафіксовано більше 20 випадків пошкодження спини, причому близько половини — саме страхувальними системами й не пов’язані із зіткненням зі скелями. Поки можна лише порадити кожному альпіністу використовувати здоровий глузд, щоб зважити «за» і «проти» використання кожного типу страхувальних систем.
Можливо, потрібні додаткові випробування ривків у горизонтальному положенні на манекенах. Поки ми можемо лише представити зведену таблицю наведених вище міркувань.
Можливі ситуації:
Утримання партнера, що впав у тріщину під час руху льодовиком.
Нижня обв’язка дає хороші результати. Краще використовувати амортизацію, утримуючи мотузку в руці (без використання вузла прусика). Якщо використовується прусик, не стискайте його рукою. Нижня обв’язка, крім того, дає більшу свободу дій після зупинки падіння. Використання комбінованої системи не рекомендується (виникає момент, що перекидає вперед). При її використанні необхідно прикріплювати страхувальну мотузку до нижньої обв’язки.
Падіння головою вгору.
Нижня обв’язка. Хороший результат. Помірний ризик удару під час падіння.
Комбінована система. Підходить у цій ситуації. Помірне обертання альпініста, що падає. Рекомендується при лазінні з рюкзаком.
Падіння головою вниз.
Нижня обв’язка. Можливе зіткнення зі стіною тазом і спиною.
Комбінована система. Примусово перевертає головою вгору. Можливе пошкодження шиї через ефект «батога» (але, дивись вище, статистично не підтверджено). Сильний рух до стіни, можна зіткнутися зі стіною ногами та головою.
Падіння з рюкзаком.
Нижня обв’язка. Великий ризик опинитися в горизонтальному положенні в момент ривка. Важко зберігати нормальне положення після ривка.
Комбінована система. Найкраща в цій ситуації.
Падіння в горизонтальному положенні.
Нижня обв’язка. Ризик пошкодження хребта.
Комбінована система. Краще, навіть з урахуванням ризику пошкодження шиї.
Для страхувальника:
Нижня обв’язка. Невеликий ризик ривка вперед, особливо якщо ривок спрямований у цей бік.
Комбінована система. Найкраща в цій ситуації.
Дискусія про страхувальні системи.
Позиція Центральної школи альпінізму (Італія).
Зауваження директора школи.
У процесі навчання більшість інструкторів користуються лише нижньою обв’язкою, хоча посібники та правила Центральної національної школи альпінізму вимагають, щоб усі студенти використовували тільки повну або комбіновану систему. Ця різниця між страхувальними системами, які використовують викладачі та студенти, викликає подив у тих, хто навчається, — яка ж система найкраща. Я дійшов висновку, що школа має знову розглянути свою позицію щодо використання страхувальних систем, щоб усунути суперечності між тим, що ті, хто навчається, бачать на практиці, і тим, що викладено в спеціальних посібниках з цієї теми.
Ці міркування на додаток до висновків статті Шарле (про порівняння страхувальних систем) спонукали мене знайти задовільну відповідь на цю проблему. У підручнику з альпінізму Аллана Фіфа та Яна Пітера з цього питання сказано: «Сучасні страхувальні системи досягли великої досконалості й поділяються на дві великі категорії — нижні обв’язки та системи з високою точкою приєднання страхування.
Більшість людей сьогодні віддають перевагу нижнім обв’язкам, що не зовсім справедливо під час сходження на великі гори». У прикладах розглядається більше нижніх обв’язок, ніж будь-яких інших систем.
Інші міркування представлено в статті Шарле «Quels baudriers choisir? Baudrier cuissard et baudrier complet», у якій він зробив висновок, що «використання страхувальних систем з високою точкою кріплення страхування не таке безпечне, як можна припустити. При ривку на альпініста, що використовує таку страхувальну систему, діють великі перевантаження через виникнення обертального моменту, що перевертає людину головою вгору».
Щоб переглянути проблему страхувальних систем, 7 листопада 1996 року я розіслав листи всім інструкторам Центральної школи альпінізму, додавши статтю Шарле. Я просив їх висловити свою думку щодо висновків Шарле та його рекомендацій використовувати нижні обв’язки як під час навчання, так і на сходженнях. За відсутності заперечень я збирався опублікувати цю статтю, супроводивши її декларацією про схвалення використання лише нижніх обв’язок на сходженнях інструкторами школи.
З пропозицією використовувати одиночні нижні обв’язки не погодилися деякі інструктори. Вони запропонували провести додаткові випробування до ухвалення остаточного рішення. Заперечення проти експериментів Шарле зводилися до того, що випробування в лабораторних умовах на манекенах недостатньо відображають реальні умови використання нижніх обв’язок. Щоб урахувати цю конструктивну критику і відповісти на запитання багатьох інструкторів, я звернувся до технічної комісії з пропозицією провести реалістичніші випробування, аналогічні французьким.
Я погодився, що необхідно дати школам чіткі докази відмінності умов зривів на стінних сходженнях і на льодовиках та показати, який тип страхувальної системи кращий у кожному випадку. Технічна комісія вже складала програму таких випробувань, тим більше що Комісія з безпеки УІАА запитала думку Шарле з цього питання.
Після року тісної й плідної співпраці з технічною комісією роботу було завершено. Було створено й розіслано в усі регіональні школи фільм із коментарями, що пояснюють усі проведені випробування.
Ці експерименти знову розглядалися на технічній нараді Центральної школи альпінізму у вересні 1997 року. Після тривалих дискусій було ухвалено такі рекомендації: “Центральна школа альпінізму рекомендує використання комбінованої страхувальної системи для всіх курсів навчання альпінізму та скелелазінню. Використання одиночної нижньої обв’язки може бути схвалене лише при лазінні без рюкзака. Під час руху льодовиком приєднання мотузки до страхувальної системи має здійснюватися до нижньої обв’язки для запобігання перекиданню.
Інше питання, яке обговорювала Центральна школа, — переваги та недоліки кожного типу страхувальних систем для страхувальника. Стверджувалося, що учасник, який рухається з верхнім страхуванням, ризикує менше й може підніматися з рюкзаком, використовуючи лише нижню обв’язку. Важливо зауважити, що це не завжди так, особливо при русі траверсом. Також обговорювалося питання про те, що зазвичай той, хто лідирує в зв’язці, не має рюкзака, і для нього краща одиночна нижня обв’язка. Було відзначено, що під час навчання на курсах провідний і страхувальник міняються ролями.
Тому ми пропонуємо, щоб обидва члени зв’язки користувалися комбінованими системами при використанні рюкзака.
Ці міркування можуть здаватися надто обмежувальними для молоді та надто ліберальними для традиціоналістів. Центральна школа альпінізму вважає, що такий компроміс — найкраще вирішення проблеми. Універсальних рецептів немає, у кожній життєвій ситуації існує своє оптимальне рішення.“
Примітки:
Ці дослідження були представлені італійською делегацією на сесії комісії з безпеки УІАА, що проходила в червні 1998 року в Австрії.
Зі звіту Гельмута Мікройса, члена комісії з безпеки від США та Канади (цитується за http://www.rescuedynamics.ca/articles/UIAA.htm):
«Відеофільм, знятий італійцями за допомогою гідів і багатьох випробувачів, показує небезпеку перетину льодовиків і проблеми утримання падінь під час сходжень (стрибки, а також несподівані зриви). Якщо стається несподіваний зрив, тільки ДУЖЕ сильна людина зможе втримати того, хто впав у тріщину. Вигідніше тримати мотузку рукою, а також мати низьку точку ввʼязування страхувальної мотузки в систему. Це, звісно, гірше для того, хто впав у тріщину. Тепер відомо, що ні одиночна нижня обв’язка, ні повна система не ідеальні для захисту від падіння. Використання нижніх обв’язок може призвести до травм голови при перекиданні назад, а повні системи можуть спричинити травми через «батожний ефект». Можливо, популярність нижніх обв’язок призвела до багатьох відомих випадків травм спини та 24 смертей в Альпах, тоді як жодних подібних травм із повними системами не відомо.»
Жодних інших даних про порівняння типів страхувальних систем комісією з безпеки УІАА після 1998 року знайти не вдалося.
Частина 2. «Дойчланд юбер аллес!»
(«офіційні висновки, думки та ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ комісій з безпеки YІАА і DAV, які мають власний випробувальний полігон, базу даних, тощо й усі висновки роблять на результатах дуже ретельних, багаторазових перевірок, бо їхні висновки можуть у певних випадках нести найсерйознішу юридичну і фінансову відповідальність».
Джерело: www.seilschaft.it/brustgurt%20schubert.htm
Страхуватися з верхньою обв’язкою чи без неї?
Стаття Піта Шуберта
Піт Шуберт — засновник комісії з безпеки DAV, керівником якої він був до 2000 р. Тепер він — керівник комісії з безпеки UIAA. Він належить до видатних постатей сучасного альпінізму. Піт Шуберт відомий також як письменник. Книга «Надійність і ризик на скелях і льоду» дуже відома серед альпіністів, і ми рекомендуємо її кожному альпіністу. Шуберт досліджував численні аварії в Альпах та інших районах і описав скоєні трагічні помилки. Також відомі й багато інших його книг із питань техніки альпінізму. За свою діяльність він нагороджений німецьким хрестом «За заслуги».
Восени 2004 р. він зробив у рамках наради гірських рятувальників дуже повчальну й цікаву доповідь і надав у наше розпорядження такий важливий текст.
Сучасна нижня обв’язка — це чудова страхувальна система. Стало модним відмовлятися від додаткової грудної обв’язки. Це обґрунтовується твердженням, що при контрольованому падінні (після проведення відповідних тренувань) можна переносити без проблем не надто великі зриви. Це справедливо лише якщо залишити без уваги все інше, а саме: початківців, недосвідчених, дітей, падіння на велику глибину, падіння з не дуже крутих скель, несподівані падіння та падіння в розколини льодовика (з рюкзаком).
Крім відпрацювання падіння на тренуваннях, важливо, щоб той, хто падає, впливав на хід падіння за допомогою трьох речей, які мають бути, по можливості, обумовлені рефлексом:
1) Прийняти положення ембріона,
2) Напружити м’язи живота,
3) Схопитися за мотузку обома руками, щоб запобігти таким чином перекиданню назад верхньої частини тулуба з наступною травмою.
Три згадані дії мають відбуватися щонайпізніше на початку ривка мотузки, тобто в межах перших 1–2 секунд (падіння не триває, як правило, довше; падіння з висоти 15 м триває приблизно 2 секунди).
Аж до початку натягу мотузки при ривку падіння не контролюється, оскільки людина під час фази вільного падіння невагома.
Тільки з моменту натягу страхувальної мотузки можна знову впливати на падіння. Тому той, хто падає, має зайняти, по можливості, прямішу поставу (відштовхнутися від скелі); тоді він зможе витримати ривок також у прямішій поставі. Якщо висять на крихітній зачіпці й відчувають «більше не можу», тоді можна подумки готуватися до падіння, відштовхнутися в останній момент від скелі та виконати 3 вищеназвані дії. При цьому, підкреслюю, «можна».
Це стає небезпечним при несподіваних падіннях. Тоді «секунда страху» (розгубленості) настільки довга, що це призводить до запізнілого реагування (при найбільших падіннях, наприклад, в районі 5 м, час падіння приблизно 1 секунда).
Це також небезпечно, якщо руки того, хто падає, зриваються, а ноги ще частки секунди залишаються на опорі; тоді падають назад від скелі, і падіння одразу стає неконтрольованим.
Ще більша небезпека при втраті свідомості, хоча б лише на секунди (каменепад, удар головою), що одразу призводить до абсолютно неконтрольованого падіння.
Також неконтрольованими, як правило, є падіння в льодовикову тріщину (оскільки відбуваються несподівано). Спроби падіння в тріщину під час тренувань не можна порівняти з практикою. Крім того, на льодовику здебільшого несуть рюкзак, який зміщує центр ваги назад (тим більше, чим більший і відповідно важчий рюкзак), що підвищує небезпеку травми від різкого перекидання.
Між тим аргументація, що можна краще зупинити падіння в тріщину лише з нижньою обв’язкою (без грудної), сумнівна. Численні досліди (разом з італійськими фахівцями CAI) з проблеми страхування на льодовиках підтвердили це. При правильному зв’язуванні страхувальною мотузкою (в комбінованій системі), а саме вузлом “вісімка”, точка ввʼязування знаходиться приблизно на 15 см вище, ніж при прив’язуванні до нижньої обв’язки;
і ця різниця незначна — це доводить досвід багатьох людей при зупинці падіння в тріщини льодовика. Сила, маса й швидкість реакції страхувальника відіграють вирішальнішу роль у зупинці падіння в тріщину, ніж висота точки прив’язування мотузки до системи (якщо вона не набагато вища за центр ваги людини). Аргументація противників грудних обв’язок походить ще з того часу, коли використовувалася лише одна грудна обв’язка без нижньої.
При неконтрольованих падіннях той, хто впав, може зустріти ривок у несприятливому (більш-менш горизонтальному) положенні, що може закінчитися травмами в ділянці спини та шиї, аж до перелому хребта. Комісії з безпеки DAV відомо понад два десятки аварій, що закінчилися при цьому смертю та травмами хребта. Порівняно з перенесеними без жодної шкоди альпіністськими спортивними падіннями (лише з нижньою обз’язкою, без грудної), які обчислюються сотнями тисяч, це небагато. Однак, оскільки «кожна аварія в горах — це надто багато», ми вважаємо, що понад 20 смертельних аварій — тим більше багато.
Коли припустимо лазити «без грудної обв’язки»?
– При спортивному лазінні, якщо при цьому виконуються такі умови:
1) Вертикальна та/або нависаюча скеля (без небезпеки травми)
2) Надійні та, відповідно, стандартизовані шлямбурні гаки; крім усього іншого, в скелелазних залах
3) Невеликі відстані між проміжними точками, наприклад, у скелелазних залах. (увага! на скелях висота падіння приблизно в три рази більша за відстань від останньої проміжної точки страхування, а не в два, як це зазвичай приймається; якщо точка страхування на рівні ноги, висота падіння приблизно 4 м (з урахуванням петлі відтяжки)
4) Є великий досвід падінь (а не лише невеликих зривів)
5) Контрольовані падіння (дивись вище)
6) Надійний страхувальник
7) Лазіння з верхнім страхуванням
Є ще дуже просте, доступне правило: без грудної обв’язки — лише там, де немає жодної небезпеки чи страху падіння і де «врятують» швидко. Відповідно, потрібна повна впевненість витримати будь-яке падіння без проблем.
Коли використовувати грудну обв’язку?
З сказаного автоматично випливає, що грудна обв’язка має застосовуватися в усіх випадках, які не представлені вище, а саме:
1) У будь-якій скелястій місцевості, яка не є прямовисною та/або має великі виступи, зокрема якщо під час падіння зіткнення зі скелями може призвести до неконтрольованого падіння.
2) У альпіністських сходженнях (мало та/або погані гаки, ненадійні знімні засоби страхування тощо).
3) Велика відстань між проміжними гаками й, відповідно, велика глибина падіння.
4) Недостатній досвід падінь (початківець, не дуже досвідчений, дитина).
5) На льодовиках (з рюкзаком).
6) При лазінні по льоду (якщо кішки зачепляться при зриві за лід або льодобур, падіння одразу стає неконтрольованим).
На додаток до сказаного вище — доступне правило для початківців:
Завжди, коли існує страх падіння або там, де одразу видно, що тут падати надто небезпечно, слід використовувати лише комбінацію нижньої й грудної обв’язки.
Можливі вимоги про відшкодування збитків.
Цікаве ще одне міркування: згідно з директивою ЄС для PSA (особисте захисне обладнання, до якого належить також скелелазне й альпіністське спорядження), до кожного предмета спорядження при купівлі має додаватися посібник з експлуатації, в якому має бути зазначено необхідне додаткове обладнання. Проте в жодному посібнику з експлуатації нижніх обв’язок не вказують на необхідність додаткової грудної обв’язки у певних ситуаціях падіння й, відповідно, на небезпеки її незастосування. Якщо трапиться аварія з травмою хребта через відсутність грудного пояса, потерпілий може вимагати від виробника відшкодування збитків щонайменше 500 000 євро (порівняйте з відомим вироком суду щодо мікрохвильових печей). Такий випадок при падіннях ще не траплявся, проте цього можна очікувати в майбутньому.
Післямова перекладача: вибачте, якщо добір матеріалів видався вам тенденційним. Я переклав те, що зміг, обравши авторитетні імена та авторитетні джерела.
Хто може, нехай зробить більше.
Ви маєте увійти, щоб оприлюднити коментар.